Четверг, 28.03.2024, 23:15
Приветствую Вас, Гость | RSS
Мини-чат
Наш опрос
Что бы Вы хотели приобрести?
Всего ответов: 16
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

Переяславське (до 1965 року - станція Переяславська) - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 28 км на північний схід від районного центру та за 82 км від Києва. Поруч з селом проходить автомагістраль Київ - Харків. Площа населеного пункту - 446 га. На сьогодні на території села ведуть виробничу діляність такі підприємства: ВАТ "Переяславський експериментальний комбінат хлібопродкутів" (збирання, зберігання, переробка зерна, виробництво комбікормів), ТОВ СП "Нива Переяславщини" (вирощування сільськогосподарської продукції), ТОВ БРСМ "Нафта" (діяльність з нафтопродуктами), фермерське господарство "Пролісок", працює чотири торгівельні заклади.  В селі діє школа, працює амбулаторія загальної практики сімейної медецини, функціонує відділення зв'язку, ощадбанку, перукарня, сільський будинок культури, бібліотека.

 Пологі-Вергуни — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на річці Чирці, за 23 км на південний схід від районного центру та за 105 км від Києва. Гінці реєстрового козацького війська, їдучи із Запорізької січі до Речі Посполитої і назад, мали б десь зупинятися для переміни коней та перепочинку. Якийсь козак Вергун облюбував для цього місцину у заплаві річки Броварка на південному заході від Переяслава. Згодом там утворився хутір Вергунівське, цю подію приписують до 1622 року. Потім поселення переросло у село Пологи-Вергуни. Слово «пологи» в багатьох місцях лівобережжя означає «степова западина», «поділ», «луги й сінокоси». Саме в такій місцині й розташувалося поселення. З кінця 18 ст. Пологи-Вергуни належать князю Горчакову, який мав тут знаменитий цегельний завод. У Пологах-Вергунах жили заможні господарі, на поч. 19 ст. вергунівці мали 24 водяних млини, діяла сільська управа, церква і церковно-приходська школа, скоб'яна крамниця, шинок. Двічі на рік у Пологах-Вергунах проходило велике ярмаркування. Після революції 1917 року в селі була створена комуна «Перше травня», у церкві зробили клуб і школу лікнепу, у будинку священика поселили на квартири вчителів. Затим село переживало загальноукраїнські історичні етапи — епоха колгоспів, голодомору 33-го, під час якого саме тут вимерло чи не найбільше людей в районі, село втратило 2/3 свого населення, більше половини всіх чоловіків-вергунівців не повернулися з фронту Великої Вітчизняної Війні. Останньою значною подією в селі було будівництво мікрорайону для переселенців із зони Чорнобильської аварії в 1986 році.  Сьогодні кількість жителів у Пологах-Вергунах становить 1100 чоловік, село займає площу 1740 га. Працює середня школа, діють також всі заклади соціальної інфраструктури. У районі та й не тільки, Пологи-Вергуни славні своїми творчими традиціями — більше 50 років тут діє народний аматорський драматичний театр.

Пологі-Чобітьки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 20 км від районного центру та за 105 км від Києва. Назва села походить від назви географічного розташування. Слово «пологи» у багатьох місцях Лівобережжя означає «степова западина», «поділ», «рівнинні луги й сінокоси». Друга частина назви походить від прізвища (прізвиська) Чобітько. В "Реєстрах всього Війська Запорізького" у 3-ій сотні Переяславського полку записаний козак Кузьма Чоботько.


 

  Пологі-Яненки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 25 км на південний схід від районного центру та за 105 км від Києва. За 7 км. від села проходить автомагістраль Київ-Черкаси. Сільській раді підпорядковані населені пункти Тарасівка і Улянівка. Історичні згадки про місцеві поселення припадають на II—IV ст., тобто період черняхівської культури. У той час тут існувало урочище Просяницьке — перше поселення на території сучасного села. Нинішня назва села походить від назви географічного розташування. Слово «пологи» у багатьох місцях Лівобережжя означає «степова западина», «поділ», «рівнинні луки й сінокоси». Яненка — одна з давніх назв річки Броварка, на березі якої і знаходиться село. З інших відомостей з'ясовується, що друга складова назви ймовірно пов'язана з іменем власника тутешніх земель — переяславського бургомістра Івана Яненка, який відписав своїй жінці цей самий тоді ще хутір на Пологах. Про козацьке походження мешканців села свідчать історичні факти 20-літнього листування яненківських козаків із сенатом щодо законного визнання за ними права проживання на цій території та користування місцевими землями. У середині 1795 року тут спалахнуло повстання селян на чолі з А. Каплюком на знак протесту проти покріпалення жителів села. Повстання було жорстоко придушене. Під час першої російської буржуазно-демократичної революції 1905 — 1907 рр. відбулися виступи селян проти поміщицького гніту. Об'єднання бідняцьких господарств у селі відбулося в 1922 році, коли селяни створили товариство спільного обробітку землі. У 1929 році тут засновуються перші два колгоспи «Незаможник» і «Грім», який невдовзі перейменували в ім. Ульянова. У селі тоді було збудовано семирічну і дві початкові школи, акушерський пункт, дитячі ясла, клуб. Нині у селі школи немає, дитячий садок не працює. У 70-х роках минулого століття місцевий на той час уже радгосп «15-річчя Жовтня» мав статус державного племінного підприємства. Тут для потреб усієї республіки розводили корів-сименталок, найкраще придатних для машинного доїння. Колектив держплемзаводу став ініціатором і переможцем Всесоюзного змагання тваринників. У 1995 році держплемзавод було перейменовано на «Яненківський», а через п ять років він змінив і форму власності — став відкритим акціонерним товариством.  На сьогодні тут налічується 252 двори, майже третина з яких — дачні будинки. Із загальної кількості 624 осіб населення пенсіонерів — 254, дітей - 129. Майже половина працездатного населення має роботу за межами села.

Помоклі - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 18 км на північний схід від районного центру і за 100 км від Києва. У 12 км від села проходить автомагістраль Київ-Харків.  Сільській раді підпорядковані населений пункт - с. Виповзки. З історичних джерел відомо, що село існувало ще в 16 ст. Поблизу Помоклів збереглися кургани скіфських часів (6-3 ст. до н.е.) та залишки стародавнього земельного валу. В селі є школа, бібліотека, клуб, лікарня.

Пристроми — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село, розташоване на правому березі річки Трубежа (притока Дніпра), за 18 км на північний захід від районного центру та за 100 км від Києва. У 7 км від села проходить автомагістраль Київ-Харків. Сільській раді підпорядковані населені пункти - Вовчків і Заострів. На території села розміщена центральна садиба радгоспу ім. Черняховського. Господарство - овочево-молочного напрямку. З допоміжних підприємств є механічна і столярні майстерні, кузня, млин. В селі є середня школа, клуб, бібліотека, лікарня, медамбулаторія. Поблизу Пристромів виявлено залишки великого поселення доби бронзи (ІІІ-ІІ тисячоліття до н. е.) та городища часів Київської Русі, а біля Вовчків - поселення зарубинецької та черняхівської культури

Соснова — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село, розташоване на правому березі річки Супою, за 25 км на північний схід від районного центру та за 95 км від Києва. У 5 км від села проходить автомагістраль Київ—Харків. За 10 км. від Соснови знаходиться найближча залізнична станція Яготин. Сільській раді підпорядковані населені пункти - Радянське і Сомкова Долина. Площа населеного пункту - 280 га.Село газифіковано, дороги з твердим покриттям. В селі є середня школа, клуб, дві бібліотеки, діє сімейно-медична амбулаторія, де працює терапевт, стоматолог, фельдшер. У Соснові є єдиний в районі історичний музей, який створив місцевий історик Дмитро Іщенко. У 2003 році збудовано церкву Святого великомученика на честь Дмитрія Солунського. Перша згадка про село належить до 1622 року. Назва, очевидно, походить від долини, вкритої сосновим лісом. На території села  виявлено могильник черняхінської культури.

Стовп'яги - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розміщене за 7 км на захід від районного центру та за 75 км від Києва. Найближча залізнична станція Переяславська знаходиться за 35 км. Поруч з селом проходить автомагістраль Київ-Дніпропетровськ. Площа населеного пункту - 399,3 га. День села - 1 травня. Корисних копалин особливих немає (залишилися торф'яні кар'єри). Село розташоване в долині на лівобережній низовині Дніпра. Поверхня села переважно рівнинна, інколи хвиляста. Добре виражені підвищення чергуються з низинами. При в'їзді в село - горбиста місцевість.


     Вперше село згадується 1622  року під назвою Стулпяки. В основі назви лежить прізвище (прізвисько) Стовп'яга. В "Реєстрах всього Війська Запорізького" у Бориспольській сотні Переяславського полку записаний козак Яцько Стовпяга. Поблизу села Стовп'яги виявлено залишки поселень: одне доби неоліту (V— ІІІ тисячоліття до н. е.), два пізньої бронзи (І тисячоліття до н.е.) одне скіфських часів (VI—ІІІ ст, до н.е.), а також кургани бронзи. Біля Гречаників досліджено поховання черняхівської культури.

Ташань — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село знаходиться на правому березі річки Супой та її притоки Ташаньки за 27 км від районного центру та за 100 км від Києва.

Село Ташань — одне з найстаріших сіл на Переяславщині. Перща згадка про село Ташань датована 1149 роком в Іпатієвському літописі "Как Юрий Долгорукий узял Переяслав". Але розкопки Добраничівської стоянки, яким більше 10000 років, говорять про те, що село було засновано набагато раніше.  Дослідник цієї місцевості М. Максимович пише: "В межах Переяславського повіту лежить волосне село Ташань (або Китай-городище) з населенням півтори тисячі душ. Нинішнє містечко Ташань ще в минулому XVIII столітті називалось Городищем. Без сумніву, це одне із древніх українських міст". Назва городища - Ташань - має декілька версій. Слово "таш" - тюрського походження, що означає камінь. Можливо, коли у 1239 році монголо-татари завойовували цю місцевість, їм тяжко було оволодіти цим опорним пунктом Київської Русі, то вони і дали назву Ташань - кріпке як камінь. Друга версія - у річку Супій проти ташані злівого боку впадала притока, яка називалася Ташанкою, то по її назві назвали і село. У 1770 році Катерина II указом Сенату село Ташань подарувала Рум'янцеву. Звеліла побудувати великий замок та посадити парк. Звідси Рум'янцев управляв всією Україною. Тут, у Ташані, в 1796 році 8 грудня він і помер. Після Рум'янцева Ташань належала його сину Сергію Петровичу. А далі Ташань стала власністю князя Миколи Павловича Голіцина, сина канцлера Російської імперії.З середини XVIII століття Ташань переходить до рук іншого князя (є версія, що він виграв Ташань у карти) Горчакова Констянтина Олександровича. У післявоєнний час Ташань мала: середню школу, дільничу лікарню, аптеку, побут комбінат, пошту, цілий ряд магазинів, кожну неділю у селі відбувався великий міжобласний базар, великий колгосп. Зараз, на жаль, село повільно вимирає. Кожного року помирає 25-30 чоловік, а народжується по 2-3 дитини. Молоде населення не залишається жити у селі, а їде у міста де є робота.

     Ташанський парк

 Минуло більше 1000 років, як завойовники зі сходу довідалися про найкоротшу переправу, на шляху до Переяславських земель, через річку Супій в районі с. Ташань. Першою перешкодою на цьому шляху була військова фортеця Ташань або Китай-городище, яку створили захисники Переяславщини. Очевидно, що вони окультурили залишок від давнього лісу і використовували його як парк. Свідченням цього являються дуби, які росли не без догляду людини. Багато дубів віком до 1000 років повсихали, тому їх зрізали 45-50 років тому. На даний час залишилися дуби, по кронах яких видно, що вирощувалися вони в часи догляду за парком. Вік таких дубів 600-650 років, молодшим дубам по 300-350 років. Один з таких дубів віком близько 650 років нагадує дуба, якого колись малював Т.Г. Шевченко. Тарас любив відвідувати Переяславські землі і без сумніву бував у Ташанському парку. Так званий "Дуб кохання" має вік близько 350 років. В часи царювання Катерини II багато українських земель було подаровано придворним вельможам. Так у 1770 році Указом Сенату графу Рум'янцеву-Задунайському були "пожалуваны" землі Переяславського полку, в тому числі с. Ташань, разом з християнами і іншими угіддями та Ташанським парком. В часи господарювання великого полководця - генерал-фельдмаршала графа Румянцева-Задунайського парк було доповнено рядом хвойних та листяних порід дерев. Головною частиною парку була і є широка алея, з обох сторін обсажена каштанами та кленами в два ряди. На узбіччі ріс самшит. Алея була викладена цеглою. В кінці алеї з лівого боку був виділ їстівних каштанів. На північ, на двох протилежних схилах росли грецькі горіхи.  Поруч природній яр вкритий ліщиною, який виводить до Чмирової гори, що в часи Рум'янцева була місцем прийому та розваги для приїзжих гостей. Доглядав цю ділянку парку чоловік на прізвище Чмир. Від його прізвища і пішла назва гори. На схід від парку розкинулися луки, це були заплави старого русла річки Супій. Східна сторона схилів парку в основному була заліснена вільхами, але мала окремі ділянки доповнені хвойними породами дерев, здебільшого ялинами. Рівнинні ділянки парку були заповнені каштанами, липами. Парк характерний тим, що його ландшафт нерівний. У парку багато ярів, схилів, долин. Саме долини та яри були і зараз покриті ялинами та березами. На менш зволожених ділянках росли сосни звичайні, сосни Банкса, сосни Веймутова. По парку розкинулося шість ярів. Перший яр - дорога прогону сільських корів, характерний рядом невеликих ярів, які впадають в основний - перший яр. На його схилах ростуть каштани, берести, липи, гледичії (занесені в Червону Книгу), грецькі горіхи, акації, модрини, дуби череваті, ясени, берези, сосни звичайні. Біля криниці "Бровар", яка знаходиться біля "Чмирової гори", розкинувся дуб пірамідальний (єдиний на весь парк). Ближче до ріки Супій ростуть вільхи, осики. Підгір'я яру вкриті дубами-гігантами, яким по 600-700 років.

  У другій половині XIX століття Ташань дісталася надвірному раднику царя - Голіцину. Саме він побудував у парку будинок з червоного дерева. Голіцин М. розширив ділянку парку. В кінці 2 та 3 яру доповнили посадками граба, сосни, дуба, можвельника, сосни Веймутова. Парк при Голіцину обнесли глибокою канавою. Три тисячі овець мешкали в парку ущільнюючи його верхній шар грунту.  Восени парк був багатий на різновидності грибів, зокрема білі, маслюки, польські, шампіньйони, лисички, вішанки, опеньки та ряд інших їстівних та неїстівних грибів.  По середині парку велика впадина утворена двома ярами, там розмістилася ділянка бархату Амурського, жителі села називають його коркове дерево. Вище на схід - кошарище, де в часи Голіцина та Горчакова, були овечки.  В часи Горчакових парк було розширено, окультурено та доповнено рядом хвойних та листяних дерев. Князь Горчаков К. побудував в кінці алеї будинок на власний смак з рисами середньовічного стилю, що було виявом розповсюдженого в ті часи романтизму, але з елементами електики. У 1901 році силами жителів сіл Ташань, Пологи, Хоцьки, Мирське викопали перший ставок з островом. На острові розкинувся клен канадський сріблястий. Східний берег ставка теж обсадили кленами канадськими сріблястими.  У 1902 році було викопано другий ставок. Поруч було розбито ділянку грецького горіха. Тут же на північ та на південь від ставка виросли ділянки чорних горіхів, а на схід ділянка сірих горіхів. Поруч розкинулася посадка сосни кримської, сосни звичайної, ялини звичайної та сріблястої. На берегах ставка росли ялини сріблясті. У ставках вирощували коропа, карася червоного річкового. У ставках було багато раків. На схід від другого ставка у 1903 році викопали третій ставок. Це був найглибший ставок - до 6-и метрів. Вода в ньому була дуже прозора. Північну і південну сторони третього ставка зайнали ділянки ялини звичайної. При князю Горчакову К. наглядачем за третім ставком був дід Битик. У цьому ставку були рідкісні породи риб. Дід Битик, як наглядач за ставковими рибами, підгодовував коропів та карасів та разом наглядав посадки ялин. Три роки копали ставки, а землю використали для побудови греблі через старе заболочене русло річки Супій. Ця гребля в дальнішому послужила як дорога до невеличкого ліска, який називали Лукою. У Луці тримали мисливських собак. Собаки з луки не виходили, так як лісок з усіх сторін був омитий водою.  В кінці парку, ближче до села Горбанів в південній частині парку, була вільна ділянка лісу, її зайняв суддя Переяславського повіту Романовський. Горчаков пропонував Романовському продати цю ділянку лісу, але той відмовився. Зараз ця ділянка і поле біля неї називаються Романовщина. Крім листяних та хвойних дерев, а їх при Горчакову К. було більше ста, у парку росли різновидності кущів, це бузок, ялівець козачий, туя, бересклет, шипшина, терен, черемуха біла, самшит, акація жовта, крушина ламка, жасмин, калина, барбарис, бузина, верболіз, живокіст, малина, ожина, а також верба біла, верба плакуча, груша, шовковиця. Парк в ті часи, маючи господарський догляд був багатий на такі рідкісні рослини як астрагал шерстисто-квітковий, сон-трава, горицвіт дволистий, ряст великий, калюжниця, біле латаття, глечики жовті, мати-й-мачуха, підсніжники, зірочка бліда. Відносною цінністю парку є його незмінність і неповторність. Багатство парку - це птахи, в тому числі рідкісні: сиворакша, дятел червоноголовий, сойка, синиця ремез, бугай, вальдшнеп, очеретянка, соловей, кроншнеп, шпак, різновиди синиць. Парк і його околиці заселяють звірі: заєць русак, лисиця руда, куниця, тхір лісовий, видра, бобер, ондатра, норка. Не дивлячись на те, що Ташанський парк функціонує як пам'ятка садово-паркового мистецтва та підпорядкований Студениківському лісництву, сьогодні він недоглянутий. Ніхто ніяких робіт в ньому, навіть природоохоронних, не веде. Дуби-екзоти втрачають свою цінність через нестачу догляду. Вони з року в рік всихають. Крім того, загинуло багато екзотичних дерев, які б могли ще довго своєю присутністю прикрашати Ташанський парк та милувати очі відвідувачам.  У 1920 році парк перетворився на ліс.   Сьогодні це невеличке Українське село з мальовничою природою та гостинними людьми в якому завжди можна гарно відпочити та дізнатися щось нове з Української історії та культури.

 Улянівка - село Переяслав-Хмельницького району розташоване над долиною р. Броварка. Засноване в 20-х рр. на місці економії гр. К. Горчакова. назва походить від прізвища Ульянов.

Харківці - село Переяслав-Хмельницького району розташоване на р. Альта. В південно-східній частині села виявлено залишки селища давньоруського часу. У списку 1622 р. село назване у формі Харкове. Первісна форма назви - Харкове,- має в своїй основі чоловіче ім'я Харко (Харитон).

 Хоцьки — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 25 км на південний схід від районного центру на автомагістралі Київ-Дніпропетровськ та за 110 км від Києва. Село газифіковане, в центрі є клуб, два магазини, сільрада, п'ять магазинів, пам'ятник. Поблизу села Хоцьки виявлено залишки кількох поселень доби неоліту (V—III тисячоліття до н. є.) та черняхівської культури, а також могильник і два поселення періоду Київської Русі


Циблі — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Розташоване за 90 км від міста Києва, південніше на схід за 12 км від районного центру міста Переяслава-Хмельницького на березі Дніпра (Канівського водосховища). Поруч з селом проходить автомагістраль Київ-Дніпропетровськ. Населення становить 3069 осіб.  Сучасне село Циблі виникло після затоплення в 70-х роках водами Канівського водосховища дніпровської заплави. Село повністю перенесли на піднесений берег поблизу, нажаль стара церква - так і залишилася в напівзруйнованому вигляді на острові біля берега Дніпра. Первинне ж село розташовувалося саме внизу, на придніпровських лугах вік якого складав приблизно 300 років. У зв’язку з будівництвом Канівської ГЕС і створення штучного водосховища постало питання про виселення придніпровських сіл Переяслав-Хмельницького району. Офіційно про це було повідомлено мешканцям на загальних сільських зборах у 1964 році. Тільки в Переяслав-Хмельницькому районі пішли під воду десять сіл і сім хуторців – це Комарівка, Городище, Циблі, В’юнище, Козинці, Підсінне, Андруші, Зарубенці, Монастирок, Трахтемиров, хутори: Гора, Борок, Гетьманів, Чубуки, Лісаневичі, Слобода, Максимівка.  Будівництво нового великого експериментально-показового села Циблі було розпочато в 1967 році. В процесі будівництва було відібрано для загальної забудови 10 типів одноповерхових і двохповерхових будинків. У селі також було побудовано школа, два дитсадка, амбулаторію, магазини, Будинок культури тощо. Село займає територію в 11 км2. На сьогоднішній день село Циблі є одним з найкрасивіших кутків Переяслав-Хмельницького району. Знаходячись на березі Дніпра і оточене лісом цей край багатий на рибу, гриби, ягоди і славиться своєю мальовничою природою та визначними пам’ятками, тому завжди є привабливим місцем для активного відпочинку.


Чирське - село Переяслав-Хмельницького району розташоване на р. Броварка. На південний захід від села виявлено поселення давньоруського часу. В основі назви - місцева назва ріки (болота) Чирське.

 Чопилки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 40 км від районного центру та за 120 км від Києва. Історія виникнення цього поселення фактично ідентична сусіднім Горбаням. У Чопилках статус першопоселенців перекази приписують Паньку та Івану Чепилам, ймовірно, теж козакам  За переказами старожилів, у Чопилках хазяйнував пан Юркевич, землі якого межували з горбанівською землею. Пан був заможним, мав велике господарство, де утримувалося безліч домашньої птиці, була своя механічна молотарка. Юркевич жив у розкішному маєтку з алеями, посипаними піском, мав сад, «сажанку» — невелике джерело води, з якого черпали воду всі люди. До речі, це джерело збереглося і досі. Вже сучасники там спорудили криничку і освятили її на день св. Георгія, тож вона тепер так і зветься — «Георгієвська».  До середини 19 ст. Чопилки були великим селом і заможним. Про це свідчить той факт, що громада за свій кошт могла дозволити собі ще в 1892 році збудувати церковно-приходьську школу, а саме церква хоч і була дерев’яною, але огорожа навколо неї дорога металева. До 1959 року в Чопілках була своя сільська рада, навіть після її закриття через 12 років тут ще будують новий великий клуб. Зараз із соціальних об’єктів в селі відновив роботу клуб, працює магазин.На сьогодні Чопілки займають теріторію площею 244 га і нараховують 220 жителів.

 Шевченкове - село Переяслав-Хмельницького району розташоване на плато вододілу рр. Супій та Трубіж, колишній хутір. Виникло в 20-х рр. В основі назви - прізвище Шевченко (Тарас).

Поиск
Курс обмена валют
Погода в Переяслав-Хмельницком