Пятница, 29.03.2024, 08:20
Приветствую Вас, Гость | RSS
Мини-чат
Наш опрос
Что бы Вы хотели приобрести?
Всего ответов: 16
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

Переяслав-Хмельницький район (до 1943 р. — Переяславський) — район у східній частині Київської області. Площа 1,5 тис. км2. Населення 33,2 тисяч осіб (без міста Переяслава-Хмельницького). Район має розвинену структуру автодоріг. Через його територію проходять траси обласного значення – Київ-Дніпропетровськ та Київ-Харків. У районі — 52 сільські населені пункти.
     Переяславщина лежить у межах Придніпровської низовини, обіймає територію лівобережного лісостепу, подекуди вкриту лісами та перелісками. На широких ланах в окремих місцях підносяться невисокі горби. Район належить до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони. Територією району протікають р. Дніпро (Канівське водосховище) та його притоки Трубіж і Супій. Переважають чорноземи опідзолені та дерново-підзолисті ґрунти.
    
Площа лісів 16,8 тис.га (сосна, вільха, липа, береза). У районі — ботанічний заказник Діброва, Ташанський парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища (усі — місцевого значення). Залізнична станція Переяславська. Основне багатство Переяславщини — це земля і ліс, що визначали економічний розвиток краю протягом багатьох століть.
     Переяславська земля – складова частина Київщини – здавна була адміністративним центром певної округи, розміри і межі якої не раз змінювалися. За епохи Київської Русі це було Переяславське князівство, що охоплювало всю лівобережну частину Середньої Наддніпрянщини і землі на північний схід. Із ліквідацією автономії України наприкінці ХVІІІ ст. Переяслав став повітовим центром Полтавської губернії./

     З 1921 року Переяславський повіт входить до Київської губернії, а після утворення 27.02.1932 року Київської області Переяславський район ввійшов до її складу. В 1943 році Переяславський район переіменовано в Переяслав-Хмельницький. 
     Сучасна територія Переяславщини зберігає пам’ятки трипільської, зарубинецької та черняхівської культури, багато цих пам’яток відкрито по обох берегах Дніпра, а також уздовж річок Трубежа і Супою. На Переяславщині бували: Микола Гоголь, Михайло Максимович, Дніпрова Чайка, Максим Горький.

Велика Каратуль - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на правому березі річки Каратульки (Броварки), притоки Трубіжа, за 10 км на північний схід від районного центру та за 90 км від Києва.  Через село проходить асфальтна дорога міжрайонного значення Переяслав-Хмельницький - Яготин. Площа населеного пункту - 441,9 га. Сільраді підпорядковані населені пункти Мар'янівка, Плескачі, Строкова.    В основі назви села покладено, очевидно, місцеву назву р. Броварки - Каратуль. Дослівний переклад цієї назви з тюркської мови означає "чорні шапки".  М.О. Максимович та А.І. Стороженко пояснюють виникнення гідроніму Каратуль перебуванням у цій місцевості в давньоруський час одного з напівкочових родів тюрків ("чорних клобуків"), які знаходилися на службі у переяславських князів.   У 1972 році в селі було засновано Переяслав-Хмельницький міжгосподарський комбікормовий завод. На сьогоднішній день ТОВ "Переяслав-Хмельницький комбікормовий завод" займається зберіганням та переробкою зерна. На території села функціонує і Переяслав-Хмельницький звіроплемгосп - сучасне підприємство високої технології та виробництва хутрової сировини. Працюють навчально-виховні заклади: загальноосвітня школа I-III ступенів, дитячий садок "Калинка". Працює ФАП, будинок культури, бібліотека, ощадкаса, відділення зв'язку. В селі  чотири молокоприймальні пункти, два млини, дві пилорами, дві майстерні сільськогосподарського інвентарю, дві кузні.  Поблизу села збереглися залишки Змійових валів, а на його околицях досліджено кургани часів Київської Русі.

Веселе - село Переяслав-Хмельницького району, підпорядковане Стовп'язькій сільській раді, розташоване в долині р. Дніпра, за 8 км. від районного центру та за 77 км. від обласного. Колишній хутір. Виникло в 20-х роках на місці панської економії. Назву отримало від місця прогулянок та розваг навколишньої сільської молоді.

Виповзки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 18 км від районного центру та за 95 км від Києва. Найближча залізнична станція - Яготин - знаходиться за 27 км. Площа населеного пункту - 175 га. День села - 18 вересня.  Про історію походження цього села існує легенда, нібито ще в сиву давнину по річці Сувгиря ішов корабель, який зазнав аварії в цій місцевості і почав тонути. Пасажири, які на ньому були, врятувалися вплав і виповзли з води на берег, де й спорудили собі якісь тимчасові житла. А поселення, засноване людьми, які буквально виповзли з води, згодом почали називати Виповзки. Існує ще одна досить типова версія: нібито у другій половині 17ст. тут оселився козак на ймення Виповзок. Від того і назва села пішла.  Виповзки — козаче село. Адже із заходу на південний схід повз нього проходив відомий Лубенський шлях — на той час головна дорога, якою пересувалися козацькі війська, йдучи із півдня на війну з поляками та шведами. Дехто з них, повертаючись з походу, й оселявся у навколишніх місцях, що їм сподобалися. За переказами, одними з перших нинішні Виповзки заселили козаки Чепіга, Нестеренко, Кочубей. До революції 1917 року навколишні землі належали пану Гурлаку. На ту пору в селі налічувалося 300 дворів, 2500 жителів. В селі була своя пристосована школа, де вчили дітей російською мовою. У 1927 році громада Виповзок спорудила окремі приміщення для школи та сільського клубу. У 1929 році тут організований колгосп «Червоний Жовтень». Найбільшого розквіту село зазнає, як не дивно, в останні роки періоду так званого розвинутого соціалізму. Виповзки активно розбудовувалися: в селі проведена газифікація, зроблені дороги з твердим покриттям, споруджено цілий ряд господарських приміщень колгоспу, зводиться житло для молодих спеціалістів. У цей же час будується і приміщення нової сучасної школи. Нині там же працює і дитячий садок. Після реформування колективного господарства сільськогосподарське виробництво села переживало період занепаду Відродження почалося з 2006 року. В селі діє українська православна церква Київського патріархату. Адміністративно територія Виповзок належала до Помоклівської спочатку волості, а тоді сільської ради. Окрема Виповзька сільська рада була утворена відповідно до рішення Київської обласної ради у вересні 1990 року. На сьогодні кількість жителів села становить 506 осіб.

Вовчків - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на за 15 км від районного центру та за 80 км від Києва. У Вовчкові 413 житлових будинки. Найближча залізнична станція - Березань - знаходиться за 24 км. від села. День села - 24 березня. Через село проходить траса міжміського сполучення Переяслав-Хмельницький - Березань. Поруч з селом протікає р. Трубіж, знаходиться сосновий ліс. Легенда про заснування цього села — з часів Київської Русі. Під час набігів монголо-татарських полчищ жителі міст і сіл втікали в дикі нетрі, аби сховатися від дикунських племен. Гарним для цього місцем були заболочені заплави річки Трубіж та чагарники довкола. За переказами, один із таких утікачів оселився в лісі на постійне проживання самотньо, за що його прозвали Вовкулакою. Та поступово на це місце приходили жити й інші, а поселення прозвали Вовчків. Місце розташування Вовчкова було дуже зручним — з одного боку болотисті заплави, гарні для сінокосів та випасання худоби, а з іншого — родючі поля, на яких визрівали щедрі врожаї. Природні запаси дичини та риби рятували життя вовчківчанам і в роки голодомору 1933-го.  Після війни почався новий період в історії села. Передусім він пов'язаний із будівництвом Трубізької зрошувальної системи, в ході якого болото осушили, поглибили і розширили річище Трубежа, прорили канали і спорудили шлюзи. Усе це докорінно змінило природний баланс І навіть місцевість. Втім, на розвиток самого Вовчкова це вплинуло мало. Більше того, у радянські часи село віднесли до розряду неперспективних, тобто ніякого соціального будівництва тут не велося, роботи молодим людям бракувало і вони виїжджали, адміністративно село підпорядковувалося сусіднім Пристромам. Тільки коли в 1989 році в селі відновилося місцеве господарство - радгосп ім. Жукова, а затим тут почали зводити будинки для переселенців із чорнобильської зони, до вовчківчан прийшла цивілізація. Був підведений природний газ, водопровід, асфальтовано дороги, з'явилися новобудови. У грудні 1992 року була створена Вовчківська сільська рада. На сьогодні в селі діють неповна школа з дитсадочком, клуб, бібліотека, пошта, працює три торговельних заклади, сільською радою утримується млин. У селі діє церква Преподобної Параскеви.  У цьому селі народилося чимало людей, які стали визначними особистостями в різних галузях. Передусім талановиті поети Ольга Розовик та Володимир Коломієць.

Воскресінське — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване вздовж річки Каратульки (притока Трубежа), за 8 км на південний схід від районного центру та за 90 км від Києва. На північній околиці хутора знаходиться мурована одно банна церква, збудована в 1855 р. коштом дійсного статського радника Михайла Канєвського. Це був садибний храм родинного маєтку панів Канєвських. Церква центрична і належить до типу ротондальних базилік. Пам’ятка є типологічно унікальною.

Гайшин - село Переяслав-Хмельницького району, центр сільської ради, розташоване за 9 км. від районного центру та за 100 км. від обласного. Найближча залізнична станція - Переяславська - за 25 км. Площа населеного пункту - 298,7 га, кількість дворів - 438.  Гайшинській сільській раді підпорядковані населені пункти Чирське та Гребля. День села - 21 вересня. Назву населеному пункту було дано самим населенням Гайшина. Географічне положення та розташування неподалік від Змійових валів на півночі дозволяє зробити висновок про входження Гайшинського селища в оборонну систему Переяславля Руського в межиріччі річок Трубежа та Сули.  На території села є церква Іоанна Богослова, побудована у 1870 році, зроблена з дерева.  Велика Вітчизняна війна1941-1945 рр. принесла в село розпач, розруху і сльози. З фронтів не повернулося 152 особи. Щороку травневий мітинг на честь вшанування пам'яті загиблих збирає мешканців села біля пам'ятника Невідомому солдатові. По війні село відбудовується і розвивається. На території села нині діє Гайшинська загальноосвітня школа III ступеня, працює ФАП, МРЕВ, функціонує відділення зв'язку, філія ощадного банку, будинок культури, бібліотека.

Гланишів — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на лівому березі річки Трубежа за 11 км від районного центру та за 80 км від Києва. Найближча залізнична станція - Березань - знаходиться за 26 км. від села. Площа населеного пункту - 440 га. День села - 14 жовтня. В "Истории судеб Переяславской епархии" зазаначено, що це поселення виникло в 1513 році. Село заснував втікач з правобережної України козак Гланиш. Відтак і пішла назва села.  У 1896-1898 роках збудовано церкву за гроші, зібрані мешканцями села, відкрито церковно-приходську школу. На території села біля будинку культури встановлено пам'ятник Герою Соціалістичної партії Хобті Олені Семенівні, а в центрі села височить пам'ятник загиблим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни.  На території сільської ради діють ВАТ "Племзавод ім. Б. Хмельницького", загальноосвітня школа I-III ступенів, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, ФАП, два магазини, поштове відділення та філія Ощадбанку.

 Горбані - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на правому березі річки Супою (притока Дніпра), за 40 км на південний схід від районного центру, за 120 км від Києва та за 23 км. від залізничної станції Яготин. Походження назви села Горбані загалом традиційне для багатьох топонімів — від імені перших поселенців. Це були три брати Горбані — Олекса, Тимко та Гаврило,  За історичними фактами остаточного заселення колишньої Полтавської губернії, яке відноситься до кінця 15 ст., можна вважати, що це — козаче поселення, яке виникло 400-500 років тому. У ті часи узбережжя річок Супій, Сула, Золотоношка були найкращими місцями для «уходів» — тимчасового сезонного житла для полювання мисливців і рибалок, які жили на більш спокійній правобережній Україні. З часу виникнення Запорізької Січі козаки часто піднімалися з пониззя Дніпра у верхів'я ріки, шукаючи вигідних місць для полювання. Такі місця приваблювали багатьох козаків, які нерідко вже й не поверталися назад у Січ, залишаючись на уходах назавжди. Ймовірно, саме так і виникло козаче село Горбані. У 18 ст. в Горбанях хазяйнував багатий поміщик Павло Романовський, у володінні якого було понад 5 тисяч десятин землі.  Цікавою і разом з тим типовою є історія нинішньої горбанівської школи. Вона збудована у 1956 році на пагорбі в центрі села. А майже два століття до того на тому ж місці трудилися зодчі, які в 1788 році звели там величну дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. У 1933 році партійні активісти знесли з неї хреста і перетворили на склад, а через 23 роки і зовсім розібрали, а з матеріалів склали будівлю для школярів.  Сільська рада тут діє з 1943 року, село займає площу 412 га, населення Горбанів становить близько 600 чоловік. Сільраді підпорядкований населений пункт Чопилки.  На території села розміщена центральна садиба колгоспу "Прогрес"; з допоміжних підприємств у колгоспі є млин, механічна майстерня, кузня. У селі є школа, клуб, бібліотека

Гребля - село Переяслав-Хмельницького району (в минулому хутір), підпорядковане Гайшинській сільській раді, розташоване за 5 км. від райцентру та за 96 км. від обласного. Найближча залізнична станція Переяславська знаходиться за 28 км. від села. Площа населеного пункту - 93,3 га. Назва походить від старої греблі через р. Трубіж, яка знаходилася поряд з хутором, власником якого у XVIII ст. був військовий товариш Михайло Копцевич, пізніше - його нащадки.

Дівички - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на лівому березі Дніпра, за 18 км від районного центру та за 70 км від Києва. За 3 км від села проходить автомагістраль Київ-Дніпропетровськ. З історичних документів відомо, що село існувало вже наприкінці 17 століття.  Поблизу села знайдено рештки поселень доби неоліту (V — III тисячоліття до н. е.), міді-бронзи (ІІІ - початку І тисячоліття до н. е.), ранньослов'янської черняхівської культури, а також кургани скіфських часів (VI — III ст. до н. е.).  У с. Дівички розміщена військова частина та військовий полігон на 515 га землі. У військовому містечку розташовано навчальний артилерійський полк. На території села знаходиться держлісфонд Стовп'язького лісництва, де росте понад 10 видів різних порід дерев.  У селі працює три сільськогосподарські підприємства ТОВ "Дніпро і Ко", ТОВ "Гарант", ТОВ "Ніка". У селі збереглося й успішно працює споживче товариство, крім цього діє два стаціонарні магазини, кафе-бар, приймальний пункт молока від населення, працює відділ зв'язку,  філіал Ощадбанку, працюють два ФАП. На сьогодні в селі діє загальноосвітня школа з поглибленим вивченням іноземних мов.  На території села прокладено 12 км. водопроводу, 21 км. доріг з твердим покриттям, газифіковано 270 дворів. 

 Дем'нці — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на берегах річки Альти за 5 км на північний схід від районного центру та за 85 км від Києва, за 34 км. знаходиться найближча залізнична станція Переяславська. Сільраді підпорядковані населені пункти Мазінки й Харківці.  Уперше село згадується в літопису 1155 року. За легендою назва села походить від старослов'янського «демено» — руль, сторно. «Доменцями» звалися лоцмани, що проводили судна судноплавною тоді Альтою.  В селі розміщена центральна садиба колгоспу ім. Ілліча, з допоміжних підприємств є дві пилорами, три млини, механічна та три теслярські майстерні. На території села працює середня школа, клуб і бібліотека. На околицях сіл Мазінки та Харківці збереглися залишки поселень доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. о.) На території Дем'янців знайдено амфору X ст. з написами.

 Дениси - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на правому березі річки Супою (притока Дніпра) за 26 км на схід від районного центру, за 18 км. від залазничної станції Яготин та за 100 км від Києва. За 11 км від села проходить автомагістраль Київ-Харків.В історичних джерелах село вперше згадується 1622 року. У 80-х роках побудовано дитячий садок та двоповерхове приміщення школи, де нині знаходиться Денисівське навчально-виховне об'єднання "ЗОШ I-III ступенів - дошкільний заклад". В селі є лазня-сауна, прокладено нові асфальтовані дороги, проведено до села природний газ, повністю закінчено газифікацію та водопостачання села. На північній та південно-східній околицях села виявлено залишки давньоруських селищ. За 1 км. на південний захід від села знайдено залишки могильника того ж часу. В основі назви села  - чоловіче ім'я Денис (першопоселенець).

Єрківцісело в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташовані на лівому березі Дніпра, за 18 км на захід від районного центру та за 65 км від Києва. Поруч з селом проходить автомагістраль Київ-Дніпропетровськ. Площа населеного пункту - 274,59 га.Вперше село згадується в історичних документах 1455 року. Повір'я розповідає, що село було засноване козаком Переяславського полку Єрком. Проїжджаючи верхи конем в напрямку Києва, козак Єрко звернув увагу на мальовниче пониззя долини Дніпра. Він повернув коня ліворуч, об'їхав цей чудовий куточок землі, зупинився на галявині біля ставка. Козак прикинув господарським оком і зрозумів, що тут найбільш підходяще місце для побудови житла. Цей куточок багатий на все: рибу, лісові ягоди, будівельний матеріал, корм для тварин тощо.Незабаром до Єрка приєднались ще кілька козацьких сімей. Так поступово заснувався хутір Єрки, який пізніше переріс у велике село Єрківці. На околицях Єрківців досліджено 3 кургани пізньоскіфського часу (III—II ст. до н. е.), а також ранньослов'янське поселення черняхівської культури.  День села - остання неділя липня. На території села працюють: дитячий садок, клуб, сільська бібліотека, функціонує дільнича лікарня.

 Жовтневе (до 1959 року Студеники) — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на автомагістралі Київ — Харків, за 20 км на північний схід від районного центру та за 82 км від Києва Дата заснування Студеників невідома, але можна з певністю сказати, що село існує понад 300 років, бо воно ще зазначено на карті французького інженера Боплана, складеній у другій чверті XVII ст. Першими жителями тут були, очевидно, переяславські козаки. Студеники знаходилися на південному сході від річки Недри, вдалині від торговельних шляхів, у лісовій гущавині, де жителі могли рятуватися від татарських нападів. Історія виникнення й дальшого розвитку села невіддільна від боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування. В 1638 році населення Студеників брало участь у повстанні нереєстрових козаків.  23 серпня 1959 року в урочистій обстановці з участю гостей із навколишніх районів та шефів — робітників Київського паровозоремонтного депо відбулася закладка нового соціалістичного селища Жовтневе. В селі було споруджено 150 будинків, у т. ч. 20 двоповерхових. До площі, яка знаходиться в центрі села, сходяться прямі, широкі, заасфальтовані вулиці, обабіч яких рівними рядами зведені цегляні одно- й двоповерхові будинки з водопроводом, газом, електроосвітленням.  Село Жовтневе славиться своєю мальовничою природою. Оточене лісом з прозорими озерами цей край багатий на рибу, гриби, ягоди, тому завжди є привабливим місцем для постійного проживання та активного відпочинку.

Кавказ - село Переяслав-Хмельницького району, підпорядковане Стовп'язькій сільській раді, розташоване за 5 км. від районного центру та за 80 км. від обласного. Площа населеного пункту - 217,6 га.

Ковалин - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 23 км від районного центру та за 70 км від Києва. Найближча залізнична станція - Переяславська - знаходиться за 50 км. від села.  День села - 21 вересня. На сьогодні в селі працює неповна середня школа. Село оточене лісом та знаходиться неподалік від Канівського водосховища, цей край багатий на гриби, ягоди, рибу.

Козлів - село Переяслав-Хмельницького району, розташоване за 18 км. від районного центру, за 88 км. від обласного, найближча залізнична станція Переяславська - знаходиться за 12 км. За народними переказами с. Козлів існує орієнтовно 850 років. Раніше на його місці були непрохідні чагарники та болота, де й оселилися перші мешканці села. Основні площі землі належали сільським багатіям. Дореволюційне життя українського села було тяжким, але завжди Козлів, порівняно з іншими селами, жив краще. Цьому сприяли родючі землі, хороші луки та ліс.   На території села виявлено два селища давньоруського часу. В основі назви села лежить прізвище (прізвисько) Козел. В "Реєстрах всього Війська Запорізького" у 3-й сотні Переяславського полку записаний козак Микита Козел. Село газифіковане, близько до 50 житлових будинків проведено телефонний кабель.  На території села діють ФАП, магазин, відділення зв'язку, клуб, бібліотека, сільська рада, кафе, СВК "Дружба народів". Школи й дитячого садка на території школи немає, але організовано транспортування дітей шкільним автобусом в сусіднє село Жовтневе.

 Лецьки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване на лівому березі Дніпра, в долині річки Броварки, за 15 км на південний схід від районного центру, за 100 км від Києва та за 40 км. від залізничної станції Переяславська. Сільській раді підпорядковані населені пункти Віненці, Пологи-Чобітьки. За переказами, село раніше називалося Лядське. На думку В.М. Брахнова назва села походить не від імені Лесько (Лесик), а від слова лядина-дика, необроблювана ділянка. На території села розміщена центральна садиба колгоспу "Зоря". У Лецьках є восьмирічна школа, клуб, бібліотека. Поблизу Лецьків виявлено рештки поселення Київської Русі.

 Мазінки - село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване за 17 км від районного центру та за 72 км від Києва.  Площа населеного пункту - 2183,9 га. Це село відноситься до дуже давніх поселень. До нашого часу в районі Мазінок збереглися кургани, так звані «Три могили». В одному з них археологами було знайдено поховання людей. За характером розміщення скелетів, їхніми антропологічними особливостями та певною атрибутикою, що знаходилася там же, вчені визначили період заселення цієї території племенами кочових скіфів, які починали вести осілий спосіб життя і займалися землеробством. Це - приблизно ІІІ століття до нашої ери.  На території цього села, зокрема в урочищах Загребля, Дворянина були знайдені археологічні рештки і поселень значно пізнішого часу, вже слов'янських народів. Існування села на правому березі річки Альта (нинішнього місцезнаходження Мазінок) підтверджують й дані інших археологічних розкопок. На території сільських кутків Левада та Яцківщина виявлено поселення давньоруського часу. Втім, появу конкретно саме села Мазінки пов'язують з так званим Мажевим сільцем, яке згадується в літописах від 1151 року. (Основою цього топоніму є чоловіче ім'я Маж. Поступово назва села трансформувалася до сучасної форми. Цей процес міг відбуватися так: Мажеве — Мажинці (жителі Мажевого сільця) - Мазінки. У офіційних документах і на картах вже 18-19 ст. назва села писалася російською як Масинки або Мазенки, що, очевидно, і вплинуло на творення форми Мазінки. Крім того, існує ще одна версія походження назви села, яку пов'язують із ремеслом тутешніх жителів — гончарством. На території села були значні поклади глини, і люди тут займалися гончарством, про що свідчать знайдені рештки гончарного знаряддя та глиняного посуду. Досі побутує легенда про напад монголо-татарів на село. Кочівники спалили житла тутешніх мешканців, а людей забрали в полон. Селяни, яким вдалося втекти від завойовників, через деякий час повернулися на своє місце, знову звели хати. І для того, щоб вони менше страждали від вогню, почали обмазувати їх товстим шаром глини, а такі хатини називали мазанками. За всю історію існування Мазінки ніколи не були великим селом. Приміром, у 1801 році, згідно з губернськими списками, тут налічувалася 131 душа А на кінець 1991 року в Мазінках налічувалося 280 селянських дворів з 670 жителями. Після чорнобильської катастрофи на околиці села звели чимале селище для переселенців — 150 дворів. Загалом на сьогодні в селі є 459 дворів, з яких 105 — дачних, жителів у Мазінках - 773 особи. Село повністю газифіковане, діє водопровід. Базове господарство СВК «Мир» припинило існування наприкінці 2002 року. Нині земельні паї мазінчан обробляють кілька фермерів. Сільська рада для обслуговування населення має млин. З об'єктів інфраструктури в селі діє Мазінська загальноосвітня школа, філія Ощадбанку, поштове відділення, клуб, бібліотека, два магазини.

 Мала Каратуль — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Село розташоване вздовж річки Каратульки (притока Трубежа), за 8 км на південний схід від районного центру та за 90 км від Києва. Через село проходить автомагістраль Київ-Переяслав-Хмельницький-Лубни. Сільраді підпорядковані населені пункти Воскресенське й Травневе.Мала Каратуль заснована в період Київської Русі (середина XI століття). На території села діяло партизанське з'єднання ім. В.І. Чапаева. У селі діє восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

Поиск
Курс обмена валют
Погода в Переяслав-Хмельницком